Дотик...
Тремтіння пробігло по руці, немов зграйка навіжених, мікроскопічних мурашок...
Але я цього не помічаю...
Мої очі немов прикуті до твоїх, і здається, їх неможливо відірвати...
Все зникло навколо...
У цьому світі існує лише цей дивний і неймовірно красивий погляд ...
Рука наче живе своїм життям, ніжно гладить твою долоню...
Яка ж у тебе шкіра - тепла, гладка, ніжна, до неї так хочеться доторкнутися губами...
Твої очі все ближче і ближче...
Вони заповнюють весь наш всесвіт ...
У них є щось фантастичне...
Зелень тропічного моря і доброта, яка може бути тільки у матері...
Легкий дотик твоїх губ до моїх, що пронизує хребет...
Я не дихаю ...
Я жадібно відповідаю на поцілунок, намагаючись пізнати всю солодкість твоїх губ...
Як приємно тебе торкатися...
У твоїх очах пустотливі вогники, а губки розповзлися у щасливій усмішці...
Я очманіло усміхаюся тобі у відповідь...
Скільки ж я чекав цього поцілунку...?
Здавалося, цілу вічність...
Ми цілуємося знову...
Жадібно і пристрасно, ніби це наш останній поцілунок...
...

Смерть прийшла з неба...
Сліпучий спалах намалювал попелом обриси двох закоханих на стіні зруйнованого будинку - їх перший і останній поцілунок ...

Хіросіма 8:15 - 6 серпня 1945 ...