Я обожнюю сонце! З ранку до вечора воно світить і зігріває, пробуджує життя і підтримує його, живить своєю цілющою енергією. Сонце – центр усього світу, його початок і його кінець, його суть і сенс. Сонце досконале, незалежне, самодостатнє.
Аж раптом на думку спадає окрема людина... Адже в кожній особистості зосереджена безкінечність: ти народжуєшся, народжуєш і зникаєш. А потім твоя дитина з досконалою точністю і лише невеликими варіаціями повторить твій шлях. Твоя дитина...
Моя дитина... Я дивлюсь на своє п’ятирічне янголятко з білявими кісками, що куйовдиться з ляльками та іншим безцінним дитячим мотлохом серед подушок на підлозі, і розумію, що моє сонце знаходиться зовсім не на небі.
Так, моя донька – моє особливе сонце. З ранку до вечора вона освітлює моє життя своїми очима і зігріває моє серце своєю посмішкою. І немає нічого приємнішого за хвилини, коли моя дівчинка сміючись лоскоче мені обличчя своїм волоссям і обіймаючи мене за шию шепоче: „Мамо, я тебе люблю...”
З народженням власної дитини я неначе сама народилась знову. Донька пробудила в мені всі внутрішні сили, вона підтримує мене своїми обіймами, коли мені сумно, і щодня живить своєю невгамовною енергією.
Донечка є моїм продовженням, вона є суттю і сенсом мого життя. Моя дитина – прекрасна, незалежна самодостатня особистість, у якій зосереджена вся безкінечність людського буття. Моя донька – центр МОГО Всесвіту.
Так, я обожнюю сонце! Я люблю своє біляве п’ятирічне сонце – мою маленьку донечку.